Конструктивна критика, руйнівна похвала !!! Та навіщо дітям дорослі?

Людина слабка: як тільки чує оплески,
щось у ній росте і шириться, якщо ж холодне
мовчання — стискається.

Томас Манн

         Бути батьками, вихователями, вчителями та просто дорослими, які супроводжують дитяче зростання, –  і радісно, і хвилююче, і відповідально одночасно. А навіщо дітям дорослі?! Так, їх завдання допомогти дитині стати  щасливою, успішною, сильною.

        Зазвичай найдопитливіші, найнаполегливіші батьки, прагнуть знайти відповіді на свої численні запитання, мріють зробити життя своїх дітей кращим, а самих дітей – щасливішими. Вони вишукують поради, звертаються до психологів, намагаються  втілити їх рекомендації, експериментують. А в дитячій психології не буває ані однакових інгредієнтів, ані перевірених рецептів. Краще, що може зробити психолог, – оприлюднити перевірені наукові дані, дати пояснення моделі поведінки дитини,  запропонувати різні стратегії та варіанти дій. І все це для того, щоб батьки отримали ґрунт для пошуків – пошуків свого унікального неповторного шляху взаємодії з дитиною.

        Власне для цього батьки і потрібні – знайти шлях до власної дитини. Збагнути, що дитина  унікальна й неповторна, роздивитись її індивідуальність, налаштуватись на неї та знайти особливий спосіб будувати  добробут власної дитини.

        Діти неминуче (доречі, як і дорослі) роблять помилки. І часто першою реакцією дорослих є незадоволення або обурення  з цього приводу . Але якщо батьки навчаться проявляти конструктивність у підході до проблеми та її вирішення, вони зможуть не тільки ефективно працювати з помилками й невдачами дітей, а й зберегти сприятливу емоційну атмосферу у стосунках та передати такий досвід нащадкам.

П’ять порад про те, як правильно критикувати дітей

Порада 1. Якщо ви розчаровані поведінкою або успішністю своєї дитини, не нервуйте, а підійдіть до проблеми конструктивно.

         Запропонуйте дитині самостійно оцінити те, що вона зробила, за допомогою запитань типу «Ти задоволений тим, як ти це зробив?», «Ти задоволений тим, що в тебе вийшло?» і «Хотів би ти що-небудь покращити або зробити по-іншому наступного разу?».

         Такі навідні запитання допомагають дитині розвинути навички самостійної оцінки результатів своєї діяльності, а також дають простір для винахідливості й конструктивної фантазії про те, як можна досягти кращих результатів.

Порада 2. Дайте дитині зрозуміти, що ви розглядаєте її невдачу як окремий випадок, а не як негативну закономірність чи її особистість взагалі.

         Коли дитина розчарована у своїх можливостях, поспівчувайте їй («Ти занадто переймаєшся через це»), а потім допоможіть виробити стратегію того, як інакше зробити наступного разу.

         Намагайтесь залучити дитину до того, що ми звикли називати «Розбором польотів», коли збираються й аналізуються всі наявні дані, щоб з’ясувати, що сталось і як запобігти повторенню небажаної ситуації.

         Аналіз помилок є способом їх здорового прийняття з метою виправлення й подальшого зростання. Виключіть з обговорення інтонації на зразок: «Кажу тобі, роби так, а не інакше» – дитині таку форму наставництва прийняти важко.

         Іноді так і хочеться сказати щось на зразок: «Я тобі вже тисячу разів казала збирати свої речі звечора, не залишати це на ранок, коли всі поспішають і спізнюються». Краще нагадати дитині про ті випадки, коли в неї все виходило добре: «Учора ти добре впорався зі своєю домашньою роботою. Пригадай, що тобі тоді допомогло з того, що сьогодні ти ще не використав?».

          Поясніть дітям, що, для того щоб досягти своєї мети наступного разу, треба добре зрозуміти, які саме зусилля є ефективними, а які, навпаки, марно забирають час та енергію.

Порада  3. Ніколи не дозволяйте собі гніватись, коли діти роблять помилки, або робити вигляд, що тепер ви їх менше любите. Помилки – це просто помилки, тому коли ви працюєте з ними, не треба обмежувати свою любов.

          Батьки, як гарні психологи, майже весь мають бути «в ресурсі». Тільки рівновага є найкращим союзником успішного виховання нащадків. Але це  зовсім інша,  не менш важлива тема…

Порада  4. Прийміть той факт, що іноді цілком достатньо посереднього результату, тому не діймайте дитину своїм перфекціонізмом.

         Припиніть реалізувати свої потреби через  власних дітей, попереджати про можливі негаразди, страхувати від невдач. Дайте можливість їм нажити власний досвід, хоч негативний, хоч позитивний. Гарні результати сьогодні  в навчанні, не гарантують щастя дитині в майбутньому.

Порада 5. Співпереживайте дітям, коли вони роблять помилки. Спитайте в них, як вони почуваються, підбадьорте, а потім поверніться до виправлення помилок. Наприклад: «Не переймайся, усе нормально, це можна виправити».

          Не треба знову і знову нарікати на те, як усе погано вийшло, – переведіть увагу на позитивні сторони або хоча б на те, що це вже не має великого значення. Наприклад: «Перша спроба, синку (доню), часто буває невдалою. Не переймайся».

         Зрозуміло, що коли ви критикуєте дитину (наприклад, «Я глибоко розчарована твоєю поведінкою»), це стає причиною появи поганого настрою, пригнічуєте ентузіазм і спонукаєте її розглядати один (усього лише) негативний епізод як частину закономірності, яка свідчить про те, що з нею не все в порядку.

         У той же час якщо ви спрямуєте свою критику не на особистість дитини, а на виконуваний нею процес (наприклад, «Подумай, як зробити це краще»), то дитині буде легше зрозуміти, в чому саме вона помилилась, як саме це виправити, і навіть надихнете її на кращі результати, які, як показують дослідження, є прямим наслідком такого підходу.

        Крім того, не забувайте, що в деяких ситуаціях ви можете зробити акцент не на критиці за неправильно виконані дії, а на подяці та заохоченні за правильні. Просто посміхніться й потіштеся, коли дитина порадує вас високими досягненнями, або запропонуйте їй іншу винагороду.

        Похвалити дитину так, щоб це позитивно вплинуло на розвиток її найкращих рис, — свого роду мистецтво. Чи навичка, яку варто опанувати, причому з урахуванням усіх індивідуальних особливостей?

        Діти прагнуть нашого схвалення. Але справжня доросла відповідальність батьків полягає в тому, щоб не використовувати цю залежність тільки для власної зручності. Слово “молодець” полегшує нам життя, але при цьому ми користуємося залежністю своїх дітей від похвали або навіть створюємо цю залежність. Діти відчувають маніпуляцію, хоча й не можуть зрозуміти, як вона працює. Іноді похвала може й калічити, і тоді на прийомі в психолога з’являються самотні “принци” і “принцеси”, переконані, що ворожий світ не здатен їх оцінити. В оптимістичному сценарії такі діти виростають у дорослих, які працюють за медаль, а в песимістичному — у невизнаних геніїв. 

        Однозначно шкідливо, якщо хвалять дитину за те, що їй дається легко, що дано самою природою. Похвала не за працю, не за зусилля, а лише за наявність здібностей не дає нічого справді необхідного дитині для розвитку. А зашкодити вона може, особливо коли її часто повторюють. Дуже важливо знати міру в оціночності, яка в похвалі іноді здається неминучою. Є й така думка, що “молодець” — це не підтримка, а оцінка, а похвала найчастіше спонукує дітей до того, щоб… почути похвалу. Але ж набагато краще мотивує щирий інтерес до справи і жага досягнень. 

         Повторення  ж похвали без необхідності може діяти як наркотик: дитина звикає до неї і чекає її. У неї може виникнути відчуття переваги над іншими.

Як же правильно хвалити дитину?

Як правильно хвалити дитину. Поради батькам

Порада 1. Похвала має відповідати вчинку.

          Наприклад, маленьку дитину ми активно хвалимо, коли вона просто правильно називає літери. А хвалити дитину 10-12 років  тільки за те, що вона знає букви – це, погодьтеся, як мінімум дивно. Похвала має бути настільки активною і емоційною, наскільки важливо освоєння дитиною того чи іншого навику. Хваліть за реальні досягнення.

          Головне, що маємо передати дитині, — щира віра в її можливості. Щось подібне в “дорослій” соціальній психології має назву “авансування довірою” і зумовлює неабиякий розвиваючий ефект як в особистісній, так і в професійній сфері. Техніки психотерапії в роботі з дорослими також   ґрунтуються на вірі в можливість зростання особистості. 


Порада 2. Звертайте увагу не тільки на те, ЩО ви говорите, але і на те, ЯК ви це говорите.

          Мають значення не тільки слова, а й інтонація, міміка, жести, тобто емоції, які ви вкладаєте в свою похвалу.

         «Клас!» – сказала мама, глянувши на малюнок дитини, і продовжила готувати. Похвала? Так. Мама схвалила дії малюка, але без якоїсь сильної оцінки. Інша ситуація – дитина гарно виконала тестові завлання “Ух ти! Клас! Ти впорався! »- Сказала мама і  обняла дитину, поцілувала. Таку похвалу дитина захоче отримати ще раз, ще раз захоче прикласти зусилля.
         Тому, коли будете хвалити дитину, не забувайте використовувати не тільки слова, а й обійми, поцілунки, посмішку. Адже дитині так важливо не тільки почути, але і побачити вашу радість і гордість за нього, побачити ваші щасливі очі.

 Порада 3.Хваліть дитину не тільки за результат, а й за сам процес.

          Давайте розберемо на прикладі. Чи потрібно хвалити дитину за домашню роботу? А якщо вона не виконала її правильно? Якщо дитина сидить наполегливо працює над домашнім завданням, то вже за це її треба похвалити.

          Хвалити потрібно не тільки за результат, але і за старання , за зусилля, які дитина прикладає. Якщо, звичайно, ви бачите, що вона намагається розібратися із завданням, а не сидить і ловить гав.
          У нашому житті не завжди виходить досягати в усьому найвищих результатів, не завжди виходить бути відмінником. Якщо хвалити тільки за високий бал – за результат, а не за сам процес, – то часто діти залишають або й навіть не беруться за ті справи, в яких не можуть швидко досягти успіхів.
          Буває так, що дитині потрібно докласти чимало зусиль, щоб досягти чогось. А якщо ці зусилля нічим не підкріплюються? Тоді дитина швидко здається.

          Краще транслювати “конструктивну похвалу” з самого раннього віку: дослідження показали, що діти, яких у віці від 14 до 38 місяців хвалять за старанність, а не за інтелект, через п’ять років виробляють так званий “позитивний” тип інтелекту й не зациклюються на власній винятковості. 

Порада 4. Висловлюйте похвалу через призму своїх почуттів.

           Існують різні форми похвали. Є «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення». Наприклад, Ти-повідомлення – можуть звучати так: «Ти такий молодець!», «Ти розумниця, ти так старалася!». Я-повідомлення: «Я тобою так пишаюся!», «Я у захваті від!», «Я така рада!».

           Ти-повідомлення діти сприймають як констатацію факту: «Я зробив це добре!» Це, звичайно, приємно. Але Я-повідомлення несуть більшу емоційну цінність для дитини, ніж Ти-повідомлення, у багато разів! Якщо ви висловлюєте похвалу через призму своїх почуттів ( «Мені дуже подобається, як ти намалював цей малюнок!»), То дитина це сприймає так: мої батьки бачать, що я роблю це добре, і це для них важливо.

Порада 5.Конкретизуйте свою похвалу.

           Якщо ви говорите малюкові: «Я рада, що ти поділився з друзями смаколиками», то це звучить набагато точніше, ніж фраза «Ти дуже щедрий». Після таких слів дитина і далі захоче ділитися, адже його за це поважає мама.

          Похвала буває різна. І в кожній родині є свої особливості, традиції. Хтось в кінці дня підводить підсумки і ще раз хвалить дитину, у когось є свої сімейні лагідні слова. Головне в похвалі те, що діти отримують від батьків зворотню реакцію на свої вчинки. Це мотивує їх рухатися далі і досягати більшого, розвиватися і самостверджуватися, виходити на більш високі потреби, а значить, рости щасливішими.

          Є похвала як оцінка, а є просто прояв почуттів. Це різні речі. У дитини має бути відчуття беззастережної батьківської любові, що не залежить від її дій. Тому майже завжди замість “ти чудово проспівала” можна сказати “я люблю тебе”. Любов не треба заслуговувати, і це дає найміцніший внутрішній фундамент для опори на внутрішні ресурси особистості дитини, а не на милиці зовнішніх оцінок і думок. 

         Існує науково-педагогічний підхід до того, як треба і як не треба хвалити дітей. Чудово, якщо згідно з ним будуть осмислені й скориговані конкретні проблеми та моделі поведінки в кожній родині. Так, можна дотримуватися педагогічних теорій, але варто прислухатися й до свого серця — хоча б тому, що наукові підходи із часом змінюються. І завжди враховувати, що навіть коли ми не усвідомлюємо свого впливу на дітей, він усе одно багато чого визначає в їхній долі. 

Використані  джерела : http://mel.fm/vospitaniye/3651807-praise

https://dt.ua/family/cinuvati-ne-ocinyuyuchi-_.html
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь